КУЗЬМА ЖУРБА
Фото Віктора Кошмала
Місто на Десні
Дивлюсь на місто і радію,
І в пісні славлю ті часи,
І серцем знову молодію
Од юності його й краси.
Як небо зоряне, цвіте
Чернігів – місто золоте.
А був же час, і орди кляті,
Ясну захмаривши блакить,
Його хотіли розстріляти,
Його хотіли спопелить.
Кришилась цегла, гнувсь булат,
А він стояв, немов солдат.
Фото Олександра Борсук
Неслись на нього бомбовози,
Шумів рясний свинцевий дощ,
І обпекли дитячі сльози
Черстве каміння древніх площ.
Десна, здавалося, кипіла
І вирувала вся до дна.
І в двадцять років посивіла
Чернігівчанка не одна.
Та не упав, не стлів, не зник
Чернігів – чесний трудівник.
Іще на схід ішли фашисти,
А ми вже бачили й крізь дим,
Як знову буде наше місто
Красивим, світло-молодим.
О, де ті орди навесні?
А місто сяє на Десні!
Воно й довіку не померкне,
Не помарніє від негод.
Народом створене – безсмертне,
Як невмирущий сам народ.
(зі збірки: Журба К. Дорога до щастя: Лірика. – К.,1961. – 88с.)
Фото Олени Куннової
«Якби не дивний цей Чернігів…»
Не люблю я в світі так нічого,
Як цей край і верб, і яворів.
Про народ роздумував тут Гоголь
І Тараса Бульбу тут зустрів.
Тут із променистими очима
Через сині броди-ручаї
На зорі ходив юнак Тичина,
Прислухався, як шумлять гаї.
Фото Миколи Мороза
То вони йому, наче птиці,
Наспівали весен золотих.
Він їх не забув, аж у столиці
Світові розказував про них.
І зізнався, як ізнов приїхав
На ріку і сиву й голубу:
- Та коли б не дивний цей Чернігів,
Може б, і поетом я не був…
Фото Анвара Деркача
Заньковецька з піснею-сльозою,
І Верьовка – наче пісня сам,
І Довженко, зачарований Десною,
Неповторні повісті писав.
Придесення славлю знову й знову,
І краса в нім, і чудесна суть:
Висієш в цю землю щире слово –
Сонячні кларнети проростуть!
(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)
Фото Олени Куннової
***
Дивлюсь на місто і радію,
І в пісні славлю ті часи,
І серцем знову молодію
Од юності його й краси.
Як небо зоряне, цвіте
Чернігів – місто золоте.
А був же час, і орди кляті,
Ясну захмаривши блакить,
Його хотіли розстріляти,
Його хотіли спопелить.
Сконали орди навісні…
А місто сяє на Десні!
Воно й навіки не померкне,
Не помарніє од негод.
Народом створене – безсмертне,
Як невмирущий наш народ.
(зі збірки: Журба К. Т. Яблука падають: поезії. – К . : Рад. письменник, 1972. – 94 с.)
Фото Ольги Шеремет
Придеснянські села
Золотинка, Ладинка,
Веселівка, Радуль…
І назвали ж такеньки
Села наші прадіди.
Красне і Красилівка,
Добре ще й Хорошівка…
Фото Наталії Ущенко
Кожне чимось миле,
Гостювать запрошує.
Вишеньки, Черешеньки,
Щаснівка, Заможне…
І шляхи і стежечки
Йдуть-біжать у кожне.
Яблунівка, Ягідне,
І Березне, й Сосниця…
В кожнім – люди лагідні,
Кожне в пісню проситься.
(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)
Фото Наталії Коцюбинської
Золотинка
Де ріка тече блакитна
З голубої далини,
Золотинку добре видно –
Золотіє край Десни.
Багатьом село те сниться –
Золота в полях пшениця
І ранети золоті.
Восени золотокосі
Там берези всі підряд,
Золоті іскряться роси,
Як засвітиться зоря.
Золоте там сходить сонце
У світанки молоді…
Молодці в селі тім хлопці,
А дівчата – золоті!
(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)
Фото Тетяни Дмитрієвої
Лада
У моїм поліськім краю
Це давно вже не нове,
Задеснянці навіть знають:
Лада в Ладинці живе.
У м’яких деснянських водах
Умивалася не раз –
І її спокійна врода
Всіх чарує без прикрас.
Особливого нічого,
Тільки очі – синя синь…
І учора ізвечора
Проводжав її один.
Як ішли через діброву
В травах-квітах запашних,
То й Десна зеленоброва
Задивилася на них.
(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)
