КУЗЬМА ЖУРБА

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/кошмал311519630_868398191208461_2562599385785043530_n.jpgФото Віктора Кошмала

Місто на Десні

Дивлюсь на місто і радію,
І в пісні славлю ті часи,
І серцем знову молодію
Од юності його й краси.

Як небо зоряне, цвіте
Чернігів – місто золоте.

А був же час, і орди кляті,
Ясну захмаривши блакить,
Його хотіли розстріляти,
Його хотіли спопелить.

Кришилась цегла, гнувсь булат,
А він стояв, немов солдат.

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Фото Олександр Борсук.jpgФото Олександра Борсук

Неслись на нього бомбовози,
Шумів рясний свинцевий дощ,
І обпекли дитячі сльози
Черстве каміння древніх площ.

Десна, здавалося, кипіла
І вирувала вся до дна.
І в двадцять років посивіла
Чернігівчанка не одна.

Та не упав, не стлів, не зник
Чернігів – чесний трудівник.

Іще на схід ішли фашисти,
А ми вже бачили й крізь дим,
Як знову буде наше місто
Красивим, світло-молодим.

О, де ті орди навесні?
А місто сяє на Десні!

Воно й довіку не померкне,
Не помарніє від негод.
Народом створене – безсмертне,
Як невмирущий сам народ.

(зі збірки: Журба К. Дорога до щастя: Лірика. – К.,1961. – 88с.)

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/куннова 44433167_1936006166480204_1575701339147599872_n.jpgФото Олени Куннової

«Якби не дивний цей Чернігів…»

Не люблю я в світі так нічого,
Як цей край і верб, і яворів.
Про народ роздумував тут Гоголь
І Тараса Бульбу тут зустрів.

Тут із променистими очима
Через сині броди-ручаї
На зорі ходив юнак Тичина,
Прислухався, як шумлять гаї.

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Николай Мороз.jpgФото Миколи Мороза

То вони йому, наче птиці,
Наспівали весен золотих.
Він їх не забув, аж у столиці
Світові розказував про них.

І зізнався, як ізнов приїхав
На ріку і сиву й голубу:
- Та коли б не дивний цей Чернігів,
Може б, і поетом я не був…

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Фото Анвар Деркач Новгород-Северськ.jpgФото Анвара Деркача

Заньковецька з піснею-сльозою,
І Верьовка – наче пісня сам,
І Довженко, зачарований Десною,
Неповторні повісті писав.

Придесення славлю знову й знову,
І краса в нім, і чудесна суть:
Висієш в цю землю щире слово –
Сонячні кларнети проростуть!

(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Куннова159333726_3803389203075215_8731616699426282856_n.jpgФото Олени Куннової

***

Дивлюсь на місто і радію,
І в пісні славлю ті часи,
І серцем знову молодію
Од юності його й краси.
Як небо зоряне, цвіте
Чернігів – місто золоте.
А був же час, і орди кляті,
Ясну захмаривши блакить,
Його хотіли розстріляти,
Його хотіли спопелить.
Сконали орди навісні…
А місто сяє на Десні!
Воно й навіки не померкне,
Не помарніє од негод.
Народом створене – безсмертне,
Як невмирущий наш народ.

(зі збірки: Журба К. Т. Яблука падають: поезії. – К . : Рад. письменник, 1972. – 94 с.)

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Фото Ольги Шеремет Соняшники.jpgФото Ольги Шеремет

Придеснянські села

Золотинка, Ладинка,
Веселівка, Радуль…

І назвали ж такеньки
Села наші прадіди.

Красне і Красилівка,
Добре ще й Хорошівка…

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Ущенко 309306305_3294690470779245_8528253658130302077_n.jpgФото Наталії Ущенко

Кожне чимось миле,
Гостювать запрошує.

Вишеньки, Черешеньки,
Щаснівка, Заможне…

І шляхи і стежечки
Йдуть-біжать у кожне.

Яблунівка, Ягідне,
І Березне, й Сосниця…

В кожнім – люди лагідні,
Кожне в пісню проситься.

(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Фото Наталыя Коцюбинська.jpgФото Наталії Коцюбинської

Золотинка

Де ріка тече блакитна
З голубої далини,
Золотинку добре видно –
Золотіє край Десни.
Багатьом село те сниться –
Золота в полях пшениця
І ранети золоті.

Восени золотокосі
Там берези всі підряд,
Золоті іскряться роси,
Як засвітиться зоря.

Золоте там сходить сонце
У світанки молоді…
Молодці в селі тім хлопці,
А дівчата – золоті!

(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Фото Тетяна Дмитрієва.jpgФото Тетяни Дмитрієвої

Лада

У моїм поліськім краю
Це давно вже не нове,
Задеснянці навіть знають:
Лада в Ладинці живе.

У м’яких деснянських водах
Умивалася не раз –
І її спокійна врода
Всіх чарує без прикрас.

Особливого нічого,
Тільки очі – синя синь…
І учора ізвечора
Проводжав її один.

Як ішли через діброву
В травах-квітах запашних,
То й Десна зеленоброва
Задивилася на них.

(зі збірки: Журба К. В чеканні весен. – К., 1982.)

Кiлькiсть переглядiв: 1032