ЛЕОНІД ГОРЛАЧ
Чернігів
Фото Василія Катімана
Пручаються вулиці, привчаються
До шалу коліс і ніг.
О, хто там на релях вітрів гойдається? –
Новонародженний сніг!
Вліво-вправо,
Вперед-назад,
Прямо, прямо –
Білопад.
Пручаються вулиці, щойно второвані,
Нижуть намиста з будинків нових.
Посеред повені, білої повені
Сяйво очей неонових.
Зліва-справа,
Знизу-згори.
Очей заграва
З-під брів кури.
В маєві розпростертому
Нового міста гам.
І на коні безсмертному
Їде князь Ігор сам.
Фото Володимир Коваль
Прямо, прямо
В новий світ.
Шелом'яно.
Меч. Щит.
Фото Людмили Юдакової
Шумлять Чернігівські бори
Не говори мені, не говори.
Вже сонце волохате спить на сіні
і крізь прозорі сутінкові тіні
шумлять, шумлять чернігівські бори.
І чується далекий скрип коліс,
іржання коней, владна мова княжа,
мов з давнини вернулася пропажа,
відібрана у пам’яті колись.
Фото Людмили Юдакової
І чується дідів, батьків хода,
така чітка, мов ось вона, за стогом,
не нами сотворенна – тільки Богом,
як шум борів і стишена вода.
Вертаємось до себе по віках,
зневажені, потрощені, побиті.
Під нами сни минувшини, як миті,
спливають на купалинських вінках.
І я готовий будь-які вогні
перестрибнути огирем для того,
аби бори чернігівські розлого
шуміли спокій і тобі, й мені.
Щоб і тоді, як станем ми дощем
і втанемо у рідну землю щедро,
комусь бори запахли бражним медом
і розбудили в серці тихий щем.
Фото Олена Куннова
***
Десна – і все. І годі слів.
Десна сама за себе скаже,
бусинки з клекоту буслів
на пам’яті твоїй зав’яже.
І ти забудеш, хто ти є,
звідкіль прийшов, чого жадаєш,
як серце зранене своє
на синій хвилі загойдаєш.
Фото Людмили Юдакової
Та мить ота, коли знімів
на березі, що зве злетіти,
у снах твоїх майбутніх снів,
як бусол, буде клекотіти.
Бо це – Десна. Не забуття
пісна, тісна, спокійна Лета.
Це - коли хочеш ти – життя
і смерть для справжнього поета.