ЛЕОНІД ГОРЛАЧ

Чернігів

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Автор фото Катіман Василь.jpgФото Василія Катімана

Пручаються вулиці, привчаються
До шалу коліс і ніг.
О, хто там на релях вітрів гойдається? –
Новонародженний сніг!

Вліво-вправо,
Вперед-назад,
Прямо, прямо –
Білопад.

Пручаються вулиці, щойно второвані,
Нижуть намиста з будинків нових.
Посеред повені, білої повені
Сяйво очей неонових.

Зліва-справа,
Знизу-згори.
Очей заграва
З-під брів кури.

В маєві розпростертому
Нового міста гам.
І на коні безсмертному
Їде князь Ігор сам.

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Фото Володимир Коваль.jpgФото Володимир Коваль

Прямо, прямо
В новий світ.
Шелом'яно.
Меч. Щит.

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Фото Л.Юдакова.jpgФото Людмили Юдакової

Шумлять Чернігівські бори

Не говори мені, не говори.
Вже сонце волохате спить на сіні
і крізь прозорі сутінкові тіні
шумлять, шумлять чернігівські бори.

І чується далекий скрип коліс,
іржання коней, владна мова княжа,
мов з давнини вернулася пропажа,
відібрана у пам’яті колись.

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/лес золотой.jpgФото Людмили Юдакової

І чується дідів, батьків хода,
така чітка, мов ось вона, за стогом,
не нами сотворенна – тільки Богом,
як шум борів і стишена вода.

Вертаємось до себе по віках,
зневажені, потрощені, побиті.
Під нами сни минувшини, як миті,
спливають на купалинських вінках.

І я готовий будь-які вогні
перестрибнути огирем для того,
аби бори чернігівські розлого
шуміли спокій і тобі, й мені.

Щоб і тоді, як станем ми дощем
і втанемо у рідну землю щедро,
комусь бори запахли бражним медом
і розбудили в серці тихий щем.

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Куннова Олена ДЕСНА (18).JPGФото Олена Куннова

***

Десна – і все. І годі слів.
Десна сама за себе скаже,
бусинки з клекоту буслів
на пам’яті твоїй зав’яже.

І ти забудеш, хто ти є,
звідкіль прийшов, чого жадаєш,
як серце зранене своє
на синій хвилі загойдаєш.

/Files/images/vrsh_ta_proza_pro_cherngvschinu/Юдакова1.jpgФото Людмили Юдакової

Та мить ота, коли знімів
на березі, що зве злетіти,
у снах твоїх майбутніх снів,
як бусол, буде клекотіти.

Бо це – Десна. Не забуття
пісна, тісна, спокійна Лета.
Це - коли хочеш ти – життя
і смерть для справжнього поета.

Кiлькiсть переглядiв: 408