ЛЕОНІД ОТРЮХ

На Валу

Дні гойдаються в Десні погожій…
Ранок.

Висота.

Дзвінка блакить…
Перескочив клен за огорожу

І присів,

Немов ось-ось злетить…
Груди напина зелений вітер,
Легко клену

знятися з гори –

Розпростер широкі крила-віти,
Ну!..

А сонце мовило: «Замри!»

От і став…

Спливає час водою…
Думалось йому єдину мить
Тут, на древньому Валу, постою,

А оно

Вже стільки літ стоїть!..

Йшов Тарас:

- Скільки скрізь нового!

Де б його зібрать

усі думки?

Та й присів он,

дякуючи Богу,

Сів на мить,

а вийшло -

на віки…

***

Як на Валу у нас красиво –
Помолодів, прибрався сивий!..
Тепер і сонцю з висоти
Над ним приємніше світити,
Ходить по нім зимою й літом
Туди-сюди, туди-сюди…
Віки… Двадцятий вже по схилу
Іде, щоб тут знайти могилу,
І поряд з іншими лягти…
А ми по них тоді ходити
Зимою будемо і літом
Туди-сюди, туди-сюди…
Історія поставить кому,
І все почнеться по-новому,
А після нас – одні сліди…
І буде сонце з літа в літо
Слідами нашими ходити
Туди-сюди, туди-сюди…

Кiлькiсть переглядiв: 233