ЛЕОНІД ОТРЮХ
На Валу
Дні гойдаються в Десні погожій…
Ранок.
Висота.
Дзвінка блакить…
Перескочив клен за огорожу
І присів,
Немов ось-ось злетить…
Груди напина зелений вітер,
Легко клену
знятися з гори –
Розпростер широкі крила-віти,
Ну!..
А сонце мовило: «Замри!»
От і став…
Спливає час водою…
Думалось йому єдину мить
Тут, на древньому Валу, постою,
А оно
Вже стільки літ стоїть!..
Йшов Тарас:
- Скільки скрізь нового!
Де б його зібрать
усі думки?
Та й присів он,
дякуючи Богу,
Сів на мить,
а вийшло -
на віки…
***
Як на Валу у нас красиво –
Помолодів, прибрався сивий!..
Тепер і сонцю з висоти
Над ним приємніше світити,
Ходить по нім зимою й літом
Туди-сюди, туди-сюди…
Віки… Двадцятий вже по схилу
Іде, щоб тут знайти могилу,
І поряд з іншими лягти…
А ми по них тоді ходити
Зимою будемо і літом
Туди-сюди, туди-сюди…
Історія поставить кому,
І все почнеться по-новому,
А після нас – одні сліди…
І буде сонце з літа в літо
Слідами нашими ходити
Туди-сюди, туди-сюди…
