ЛІАНА МИШКО

Поліська земля

Поліська земля, ненько наша сива,
Твоє чоло в березових вінках,
Ти нам даєш і гордості і сили,
Несеш до щастя на своїх руках.
А над ланами пісня журавлина,
А на Десні хлюпочуться човни.
Ген, у гаю заквітчана калина
І мерехтять собори здавнини.
Гайдають синь озера придесення,
Волога тінь між вербами стоїть,
Хоч набирай чарівності у жменю
І напувай співучих солов’їв.
Яка ж бо ти, багата і прекрасна,
Твоєї пісні – радісний мотив.
І над тобою та зоря не згасла,
Яку навік Шевченко засвітив.

Ти відстояв свободу у віках

Йшов 43-ій, вересень в напрузі.
Кропив сторінки кулеметний бій.
Зеленим полум’ям горіли села в тузі,
А у садах осіння заметіль.
Сталеві вістря з чорними хрестами
Кидали бомби – плакала земля.
І попливла у безвість з журавлями
Нестримана горючая сльоза.
А заметіль кружляє в вихрі танку
Під гуркіт божевільних канонад.
Над самою Десною в свіжім ранку
Черняві соколи. Їх зіроньки горять.
І кинули берізкам рідні далі,
Гарячі руки й теплії серця.
Чернігове, ти батько мій коханий.
Ти відстояв свободу у віках!

Час згадав

Час згадав, як в вересні гриміло.
Ще окопи рвали ланцюги.
А зоря за обрієм в горнилі
Надихала радість навкруги.
Серед верб, квітучих берегів.
А Десна зітхала в чорних хвилях
Після грізних і тяжких боїв.
І пливли надії, мов хмарини,
Хоч у полі ще лилася кров,
А Чернігів в неспокійній днині
Слав доріжки із братерських мов.
В праці зріло українське слово,
У піснях – колосся до руки.
Росіянин й білорус у змові
Будували мирнії мости.
Все сплітало в совість пережите,
І тернисті кручі й білу ніч,
Щоб в сім’ї народів спіло жито,
Щоб у вмілій праці зріла міць.
Голубіє небо крізь століття,
Крізь боїща і весняну цвіть.
І пливе Чернігів в довголіття.
У замріяну і ніжну віть

Кiлькiсть переглядiв: 260