ВОЛОДИМИР ПИЛИПЕЦЬ
Чернігів
Чернігів мій! Прийшов ти із століть,
Покритий шаром сивини дрімучим.
Стоять в задумі в тінях верховіть
Гармати мирні на високій кручі.
А скільки бачив крові і пожеж
Під страхітливе бренькання булата?
Князівські чвари пережив ти теж,
Коли ішов війною брат на брата.
Не раз здіймали списи та мечі
Татарські, кримські, половецькі хани,
Князі литовські, пустку несучи,
Хотіли твою вільність заарканить.
Ти підіймався із руїн увись
Могутнішим щораз і неповторним.
І ось в далекій простір задививсь
Омолоділо ти і чудотворно.
І житимеш на цій землі віки,
Краса твоя не згубиться у часі…
І горнеться повільний плин ріки
До стін твоїх, Чернігове мій, красень!
Древній Вал
На Древній Вал зайду, бува,
Пройтись алеями неспішно,
Де пам'ять старини жива,
Гармати жерла свої в вись
Задерли, й начебто, поснули.
Твердиня тут була колись,
І зорювали караули.
Чужак щоб нишком не напав,
Не захопив в полон зненацька –
Вал древній місто заступав, -
Та шабля бойова козацька.
Скільки він вистояв століть,
До сьогодення щоб дібратись!
Аби в пожежах не згоріть,
Аби з землею не зрівнятись.
І підійматись знов і знов
Із мли, із попілу, з руїни,
Щоб донести до нас любов
Борців за волю України.
Каштанові алеї ось
Шепочуть щось своє над нами,
Скільки людей отут пройшлось,
І в літні дні, і вечорами?
Якась магічність притяга,
Повітря не таке, як в місті.
А сива давнина ляга
На брук зчорнілий і на листя.
