ВОЛОДИМИР САПОН
Чернігів
З билинних і літописних рядків
Ти постаєш велично над Десною
Минувшиною славною, красою,
Неперебутнім сяєвом віків.
У чистоті деснянської води
Відбився Вал – тут помисли високі –
Лунають в тиші Пушкінові кроки,
Шевченкові не стерлися сліди.
Ти вистояв у бурі навесні
Супроти зла у лютому двобої –
Навік застигли сіверянські вої
Над пам’яттю при Вічному вогні.
Нове століття в повен небозвід –
Добра й труда криниця непочата,
І юні вже ростуть чернігівчата
Продовжити твій древній родовід.
Перунів гай
Пам’яті найтоншу павутинку
Порухом, гляди, не розірви –
Загляда в літописну сторінку
Підліток-дубочок із трави.
Наймолодший в Перуновім гаї
Доторка корінчіком віків,
Де двигтять громи на виднокраї,
Мов лиха орда степовиків.
Обпалило блискавкою дуба,
Впав на крона вогняний нагай –
«Цеє древо Перунові любо!
І пішло з тих пір – Перунів гай.
І вклонялись сіверяни горді
Лику громовержця поміж віть.
Сотні літ – як він уже не в моді,
Тільки гай, як і колись, стоїть.
Гай шумує буйноквіто, лунко.
Де Перун? Не наздогнать літа…
Може, його правнучок Перунко
Тут дубочком-підлітком зроста?
Я його красі і юній міці
Поклонюся в древньому гаю,
Мов схилюсь до вічності криниці –
Че себе пізнаю? Пізнаю…
***
На Магістрацькім озері човни
До берега прип’яті ланцюгами,
Їх листям засипають і дощами
Вітрів осінніх дикі скакуни.
Вода рябіє аж до глибини,
Де карасі дрімають під корчами.
Лежать прибрежними стежками
Копички сіна, ніби валуни.
Старий вагончик, мов на вітражі,
Живуть по черзі в нім лиш сторожі.
На ганку пес, рибальські сохнуть сіті,
Димком навпроти пихкає плита.
А під вікном безсмертник доцвіта,
Немов краплина синьої блакиті.
