"Стус знову під забороною"

Боже, не літості – лютості,
Боже, не ласки, а мсти.
Дай розірвати нам пута ці,
Ретязі ці рознести.
Дай нам серця неприякаяні,
Дай стрепіхатий стогнів,
Душ смолоскипи розмаяні
Між чужинецьких вогнів.
Василь Стус

Як би прожив життя Василь Стус? Якби співав оду владі, прославляючи її… Якби умів пристосуватись… Якби не нудило від творчості холуїв від літератури, «колгоспних підлітків – один перед другим співучіших та солодших»… Якби міг зігнутися покірно через страх… Якби не хотів бути українцем…

Українець, що хотів бути не міфічною «радянською людиною», але українцем на рідній землі. Такій силі духу, твердості переконань, послідовності й непоступності треба бажати навчитись. Стати людиною й залишитись нею всупереч обставинам; вірити в себе серед безнадії та байдужості; приймати виклики, але не схиляти перед ними голову. Боротися для того, щоб відчувати себе людиною.

Василь Стус навчився читати в п’ять років під час війни – для розваги. Подався до школи разом із сестрою, не маючи в що взутись й зодягнутись. Але учнем був найкращим. За те, що пив ненависний риб’ячий жир, отримував по десять копійок й на зібрані гроші купував книжечки. Тяжке дитинство післявоєнне, повне роботи, яка була під силу дорослому. Але четвертий клас закінчив на відмінно, й до закінчення школи отримував похвальні грамоти. Дуже хотів вчитися, тяжко вчитися, бо «Мамі – тяжко. Татові – тяжко. То й мені має бути тяжко – аж доти, поки й татові, й мамі не стане легше...»

Отримавши на закінчення школи срібну медаль, 16-річний юнак майнув до Києва вступати «на журналіста» і...повернувся в Сталіно. Адже в 16 років на журналістику не приймають. Натомість вступив в Сталінський педагогічний інститут, самотужки вивчив латину, старослов’янську, німецьку. На останньому курсі інституту Василь Стус готує першу добірку віршів і передає її до редакції «Літературної газети», в результаті три вірші було надруковано, а передмову до них написав Андрій Малишко.

В 1963 році Стуса було зараховано до аспірантури Інституту літератури.13січня 1972 року поета заарештували за вигаданим приводом і почалась довга дорога в тринадцять років, повна страждань й простистояння поета державній машині тортур.

П’ять років таборів і три роки заслання. Повернення до Києва. Адміністративний нагляд. Десять років таборів посиленого режиму і п’ять років заслання. Звернення академіка Сахарова з проханням виступити на захист Василя Стуса. Генріх Бйолль висунув творчість Стуса на здобуття Нобелівської премії.

Карцер. Голодування. Смерть.

«…як нестерпно жити за умов, коли звичайне людське прагнення – прожити свій вік у межах елементарної порядності – вимагає надлюдської мужності й надлюдського героїзму»

Кiлькiсть переглядiв: 12