ВИДАТНІ ПОСТАТІ ЧЕРНІГІВЩИНИ: БОРИС ГРІНЧЕНКО

«Які великі, глибокі, ґрунтовні й систематичні знання мала ця людина, що їй нема ще й досі копії в нашому суспільстві»Володимир Королів-Старий.

9 грудня 1863 року народився Борис Дмитрович Грінченко – український письменник, поет, перекладач, видавець, лексикограф, етнограф, музеєзнавець, мовознавець, педагог.

Все життя цієї видатної людини пройшло під гаслом «Сором силу в душі своїй мати і на працю її не віддати»

/Files/images/vidatn_postat_cherngvschini/130888294_3588521037897277_3214280292455594992_n.jpg

Зростаючи в російськомовній сім’ї, в якій було заборонено вживати «мужицького наріччя», він «хворів» українською мовою, в шість років почав складати вірші, а невдовзі – «видавати журнал». Знайомство з Шевченковим Кобзарем Грінченко порівняв з потужним електричним розрядом: «Трупи встали і очі розкрили», – так згадував він своє потрясіння. Шевченко з того часу «зробивсь мені і до сього дня зостається пророком»

Під час навчання у Харківському реальному училищі розповсюджував серед однокласників заборонені книжки Драгоманова, Куліша, Подолинського, за що був ув’язнений на півтора місяці. Це сильно підірвало здоров’я Бориса, він захворів на туберкульоз, до того ж його виключили з училища і заборонили будь-де навчатись.

1881 року на сторінках галицьких видань з’явилися вірші Грінченка під псевдонімом І. Перекотиполе. Сталось це після того, як він надіслав свої вірші Іванові Нечуєві-Левицькому. Письменник привітав початківця, написавши, що «можна поздоровити українську літературу з новим робітником», а вірші переслав у львівський журнал «Світ», редагований Іваном Франком.

Власними силами підготувавшись та склавши екстерном екзамени, Грінченко став вчителем-народником і довгий час переїжджав, шукаючи, де можна викладати українською. В 1888 р. склав буквар, за яким навчав учнів, а у наступному році –книжку для читання «Рідне слово».

В часи Валуєвсього та Емського указів заборонялось не тільки писати українською, але й ввозити книжки з-за кордону та робити переклади з інших мов; російська цензура викидала з творів слова "Україна", "козак", "Запорозька Січ". Тож Грінченко багаторазово переробляв недозволені цензурою твори, змінюючи заголовок, псевдоніми, посилав рукописи знайомим у різні міста і ті ніби від себе слали їх у цензуру. Саме завдяки його перекладам україномовні читачі могли познайомитися з творами світової літератури, серед них – «Робінзон. Оповідання про те, як один чоловік по чужих краях мандрував і як він на острові серед моря жив».

/Files/images/vidatn_postat_cherngvschini/130808300_3588520374564010_4871263123252526735_o.jpg

В 1894 році, працюючи службовцем земства в Чернігові, письменник на кошти мецената І. Череватенка організував українське видавництво дешевих популярних українських книжок для народу – єдине на той час в Російській імперії. За період з 1894 по 1900 р. було видано 46 назв українських книжок загальним накладом понад 170 тисяч примірників. Разом з дружиною Марією Загірньою привів до ладу й каталогізував колекцію української старовини Василя Тарновського, серед яких були й шевченківські експонати – рукописи, малюнки. Також Грінченко з дружиною уклали першу книгу для читання в школі українською мовою «Українська грамотка до науки читання й писання», згодом – «Рідне слово. Українська читанка. Перша після граматки книга для читання»

У 1902 році Борисові Грінченку запропонували очолити впорядкування і редагування матеріалів словника української мови. До 48 тисяч слів, записаних попередниками, додав ще майже 20 тисяч, зібраних ним. У 1906 р. підготовлені матеріали були направлені до Російської академії наук і «Словнику» присудили другу премію Миколи Костомарова «за лучший малорусский словарь».

/Files/images/vidatn_postat_cherngvschini/130599646_3588521297897251_7310713748319334863_n.jpg

«Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником початку ХХ ст. Саме він довгий час залишався джерелом існування в українській мові літери Ґ, яка була вилучена з нашого алфавіту на початку 1930-х років і повернена в 1990-х.

Тритомне видання «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседней с ней губерниях», видане Грінченком у Чернігові, та книжка «Из уст народа», яку письменник вважав четвертим томом цього видання, – одна із найкращих праць в Україні.

Не велике я поле зорав,Та за плугом ніколи не спав.Що робив, то робив я до краю,І всю силу, що мав я і маю,На роботу невпинную клав.Скільки поту свого я пролив,Скільки сили я там положив!Та дарма! Бо поорана ниваНам давала багаті жнива:Я недурно невтомно робив…

Кiлькiсть переглядiв: 48