Видатні постаті Чернігівщини: ВАСИЛЬ ЧУМАК
Дві душі: одна шукає бурі,
Струн шалених на бандурі,
Срібнодзвону, блискавок, поезій,
Братніх марсельєзів.
А друга… друга – блакитний спокій
Вдалині, де степ широкий,
Танки мрій тремтючих, ніжних-ніжних,
В шатах білосніжних.
Мов шляхи-плющі переплелися,
дві душі моїх зійшлися,
І чого я прагну: чи спокою,
Чи гучного бою?
7 січня 1901 року в містечку Ічня народився український поет ВАСИЛЬ ЧУМАК.
У двадцяті роки його ім’я було одним з найпопулярніших серед шанувальників поезії, у тридцятих – опинилось серед заборонених, адже, не зважаючи на революційне минуле, він не належав до комуністів. В наш час поетична спадщина Василя Чумака мало відома широкому загалу, хоча він вважається зачинателем української радянської літератури разом з П. Тичиною, В. Блакитним, В. Сосюрою, його революційні поезії друкувались у більшовицьких газетах та листівках і були популярні серед читачів.
Василь Чумак народився у селянській сім’ї, в шість років пішов до школи, де виявив неабияку обдарованість і з класу в клас переходив з похвальними грамотами. Перші публікації його творів з’явились під час навчання в Городнянській чоловічій гімназії в «Черниговской земской газете» за 1918 рік. Спочатку поет писав російською та українською мовами, але директор гімназії зауважив, що «писати двома мовами важко й недоцільно, краще обрати одну, бо в поета мусить бути великий запас слів» і порадив вибрати одну мову. Через деякий час Василь Чумак сказав, що Грінченко переміг над Далем.
Ще під час навчання за ініціативи поета були створені місцеве товариство "Просвіта" та бібліотека для селян. У статтях та замітках Василь Чумак разом з активною молоддю видавав рукописний журнал «Ранок», розповідав про події, які відбувались в Городні.
Чи не пора? (На увагу батькам городянських гімназій)
Маємо власну державу. Мусимо мати й власну школу, в якій би проводилось навчання рідній мові, вивчення рідної літератури. Це безперечний факт. Проти цього, здається, нема чого суперечити. А раз нема чого суперечити, треба зробити. Не так думають батьки городянських гімназій. В теорії вони погодились з українізацією. На практиці звели її на нуль…
Живемо в Українській державі. Навчаємося російської мови, російського письменства, історії, географії – все російської. Чому не німецької, французької, іспанської? Адже все одно ? Ні, не все одно: «столітні» зв’язки, столітні впливи, мовляв, і т.д. і т.д. Нічого не маємо проти культури, чия б вона не була: німецька, французька, іспанська, російська, арабська. Але… де ж наша ?
«Черниговская земская газета», 09(22).10.1918
У 1919 році Чумак переїхав до Києва, де захопився революційною та літературною діяльністю: працював відповідальним секретарем тижневика «Мистецтво», в бюро пропаганди Всеукрліткому при Наркомосвіті. Також він керував майстернею, в якій підробляли документи, необхідні для підпільників… Коли Київ зайняли петлюрівці, а потім денікінці, Василь Чумак залишився в місті на підпільній роботі. В ніч з 20 на 21 листопада його захопили денікінці й розстріляли.
Майже весь весь архів Василя Чумака загинув, вірші за 1915-16 роки до нас не дійшли , але відомо, що в цей час він багато писав про Запорозьку Січ, боротьбу козаків з турками і татарами, ліричні твори.
Єдина книга віршів Василя Чумака “Заспів” вийшла уже після його загибелі 1920 року, а на початку тридцятих була заборонена.
Вимережить пісню — голубині крила,
щоб у ній блакитно далечінь замріла,
щоб у ній заграло шумовиння трав,
я слова таємні у степу збирав.
Плюски — шелестіння — викінчені гами,
я їх наче лялю тішив пелюстками
ясочок-волошок. Жайворонка спів
і перлини-роси у вінки заплів.
І знялася пісня — голубині крила:
радісно-блакитно далечінь замріла,
заблищали скалки — шумовиння трав...
Нащо ж мою нитку промінь розірвав?
