Віртуальна майстерня: ПЕЧЕМО ЖАЙВОРОНКІВ – ЗАКЛИКАЄМО ВЕСНУ

/Files/images/narodoznavstvo/163649907_3860083217407723_748909411804844251_n.jpg

Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. (Олекса Воропай)

20 березня - День весняного рівнодення: астрономічний початок весни. У давніх слов'ян рік починався весною. Українці, чиє життя було тісно пов’язане з сільськогосподарським циклом, з нетерпінням чекали приходу весни. Подія, з якої починалося чекання весни, - СВЯТО СТРІТЕННЯ 15 ЛЮТОГО. Погода в цей день була орієнтиром: якщо тепло – весна настане швидко, якщо холодно – зима ще пануватиме. Ще однією датою, багатою весняними прикметами, було 14 БЕРЕЗНЯ, СВЯТО ЄВДОКІЇ АБО ЯВДОХИ, коли прокидався бабак. На СВЯТО СОРОКА СВЯТИХ 22 БЕРЕЗНЯ весну починали вже припрошувати і закликати, щоб дати зрозуміти, з яким нетерпінням її чекають. Це не завжди відбувалося на «сорок мучеників», — іноді на «Теплого Олекси», іноді на «Явдохи, а то й напередодні Благовіщення.

/Files/images/mn-ekspozitsya_polska_avtentika/163867049_3860083370741041_5459286466486480801_n.jpg

Справжнім приходом весни вважалася поява перших птахів. За уявленнями наших предків в цей день (22 БЕРЕЗНЯ) прилітало сорок різних пташок з вирію. Найпершим з вирію повертався жайворонок. Він і є справжнім благовісником весни. Вважалося, що саме жайворонок має ключі од вирію і він відмикає небо, небесні ворота, а птахи приносять на своїх крила справжню, теплу весну. Вірили, що «жайворонок приносить весну на поля, ластівка в будинок, зозуля і соловей - в сади і гаї, горлиця - в ліси ...».

Закликали весну, як правило, діти, дівчата й жінки. Весну зустрічали радісно й пишно, з піснями, танцями, іграми. Молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. Донині збереглися такі ігри як «А ми просо сіяли, «Довга лоза», «Котик і мишка», «Подоляночка», які супроводжувалися піснями. Дівчата співали пісні, що називались веснянками, які закликали прихід весни та добрий урожай. Переважна більшість веснянок – це драматизована гра з окресленими ролями, які покликані були розбудити позитивну енергію, підняти настрій або й святкувати перемогу добра над злом. Назва веснянок залежала від регіону: «гаївки», «розгулейки», «ворода», «вербоньки», «городала», «поколі», «кукударки», «гаївки», «гагілки», «ягілки», «подолянки», «постові пісні», «рогулейки», «риндзівки», на Поліссі - маївки, магівки, гагілки, гаївки.

/Files/images/mn-ekspozitsya_polska_avtentika/164889112_3865947023488009_4006184471936060297_n.jpg/Files/images/mn-ekspozitsya_polska_avtentika/163334066_3860083814074330_3425753988354880468_o.jpg/Files/images/mn-ekspozitsya_polska_avtentika/163687749_3860083944074317_3857689014561210887_n.jpg/Files/images/mn-ekspozitsya_polska_avtentika/163415209_3860084064074305_6183345035111406204_n.jpg/Files/images/mn-ekspozitsya_polska_avtentika/164240429_3860084164074295_416391666883133499_n.jpg

Господині, щоб відзначити цю подію, пекли тістечка у вигляді пташок, яке називали «жайворонками», і роздавали дітям, «щоб птиця водилася». В окремих селах Чернігівщини печиво у формі пташки називали «соловейчиками». Чи пам’ятаєте як називали ці обрядові булочки у вас? (Див. фото покроковий майстер-клас)

Щоб прискорити приліт птахів, діти бігали з тим печивом по селу, підкидали вгору, імітуючи пташиний політ, і викрикували весняні заклики до птахів:

Пташок викликаю з теплого краю,
Летіть, соловейки, на нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
Вилинь, вилинь, гоголю!
Винеси літо з собою!
Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!

А щоб пернатим друзям не було сутужно, залишали для них крихти своїх коржиків, а іноді і цілих «жайворонків», повісивши їх на гілочки дерев. Дитячі забави з «жайворонками», що збереглися до сьогодні, якраз і відтворювали обрядові дійства, які колись проводили наші пращури. Саме цей етап обрядодійства фіксують українські етнографи XIX ст. М. Максимович, М. Маркевич, П. Чубинський. Вони повідомляють про випікання 40 пшеничних жайворонків, 40 бубликів, 40 пирогів (ще пізніше — пампушок, голубців, навіть вареників), про те, що «діти, бігаючи з цими жайворонками, співають веснянки».

«На цей день прилітає з вирію сорок жайворонків, а баби печуть сорок птичок, розносять їх по хатах та роздають дітям, щоб гуси неслися, щоб яйця не псувалися і щоб гусенята плодилися», - пише ОЛЕКСА ВОРОПАЙ – один із найшанованіших знавців традицій нашого народу. Це свято потім увійшло в церковний календар під назвою Сорок святих.

До весняних обрядів належить і не менш поетичний, сповнений віри в оновлення всього живого обряд «топтання рясту». Як тільки на узліссях з'являються перші листочки рясту, всі поспішали до лісу і, босоніж притупуючи, примовляли:

«Топчу, топчу ряст, ряст.
Бог здоров'я дасть, дасть.
Дай, Боже, діждати,
щоб на той рік топтати!»

Це означало, що людина, яка доторкнулася до живої природи, набереться сил, стане здоровою і зможе зустріти наступну весну. (З книги Галини Лозко «Українське народознавство»)

БУЛО Б ГАРНО, ЩОБ ЦІ ЧУДОВІ, БАГАТІ, ПОЕТИЧНІ ОБРЯДИ ПОВЕРНУЛИСЯ В НАШЕ ЖИТТЯ.

За матеріалами, представленими на виставці-інсталяції «Ой весна, весна днем красна, Що ж ти, весно, принесла?: весняний цикл свят» з народознавчого циклу виставок «Звичаї скарб – українського народу».

Література:
  • Артюх Л.Ф. Звичаї українців у народному календарі / Л.Ф. Артюх. – К.: Балтія – Друк, 2012.– 224 с.: іл.
  • Боряк О.О. Україна: етнокультурна мозаїка / О.О. Боряк. – К.: Либідь, 2006. – 328 с.: іл.
  • Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар / В.Т. Скуратівський. - К.: Мистецтво, 1992. – 208 с.: іл.
  • Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу / В.Т. Скуратівський. - К.: Освіта, 1995.- 272 с.
  • Скуратівський В.Т. Український народний календар / В.Т. Скуратівський. - К.: Техніка, 2003. - 384 с.
  • Чубинський П.П. Мудрість віків: ( Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського): У 2 кн.: – К.: Мистецтво, 1995. - Кн. 1. - 224 с.: іл.
  • Чубинський П.П. Мудрість віків ( Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського) : У 2 кн. - К.: Мистецтво, 1995. - Кн. 2. - 224 с.: іл.
  • Лозко Г.С. Коло Свароже: Відроджені традиції /Г.С. Лозко. – К.: Український письменник, 2005. - 222 с.
  • Лозко Г.С. Українське народознавство/Галина Лозко. - 4-те вид., доп. – Х.: Видавництво «Див», 2010. – 472с., іл.
  • Календарно-обрядові пісні/Упоряд., передм., прим. О. Ю. Чебанюк. – К.: Дніпро, 1987. – 392с., іл.
  • Українські народні пісні у записах Володимира Гнатюка/Упоряд., вступ. Стаття, прим. М. Яценка. – К.: музична Україна, 1971. – 323., іл.

Підготували головний та провідний бібліотекарі відділу обслуговування Чернігівської центральної бібліотеки ім. М. Коцюбинського Олена Дудкіна та Наталія Ущенко.

Кiлькiсть переглядiв: 7