Ірина Жиленко - поетеса тонкого ліричного обдарування
"Її поезія настільки справжня, повнокровна й самодостатня, що всі слова про неї будуть видаватись лише половою, пустоцвітом, шумовинням" Василь Стус.
28 квітня 1941 року народилась поетеса та дитяча письменниця Ірина Жиленко. Можливо, їй не пощастило з часом… Вона почала писати вірші тоді, коли потрібно було марширувати в ногу з партією та її лозунгами. Вона ж писала про жінку-берегиню та щасливі будні, наповнені сміхом дітей, дзвоном посуду та шурхотінням фіранок на весняному вітрі.
Перший вірш Ірина Жиленко написала у вісім років, у сімнадцять – вірші вперше опублікували у «Київській правді».
Дебютна збірка поезій «Соло на сольфі», що вийшла у 1965 році, була прийнята негостинно: вірші розкритикували за манірність та салонність, адже в них не було ідеологічної спрямованості у боротьбі за комунізм. Натомість головна героїня збірки була переповнена емоціями, що накочувались хвилями сміху та сліз, та проповідувала «щастя кожного дня».Причиною цього океану почуттів на сторінках був щасливий союз із письменником Володимиром Дроздом.
«Познайомився з Іриною Жиленко на літературному вечорі у Спілці. Пішов її проводжати. На сходах біля Сінного базару того ж таки вечора впевнено сказав їй, що ми одружимось. Ірина розсміялася. Другого вечора, коли я повторив свої слова, вона вже не сміялася. А на третій день ми подали заяви… Прийшов, побачив, переміг».
Ірина Жиленко була активною учасницею руху шістдесятників, членом Клубу Творчої молоді, Спілки письменників України. Її друзі – Василь Стус, Алла Горська, Михайлина Коцюбинська, Василь Симоненко, Іван Світличний, Євген Сверстюк. Вона була присутня на першому показі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», що стала першою акцією протесту проти утисків та арештів діячів української культури. Як й інші учасники руху, зазнала утисків: її твори не друкували, сім’ю позбавили житла, а чоловіка примусово відправили на військову службу.
Поетеса – авторка близько двадцяти збірок віршів, творів для дітей.
Червоні черепиці, оранжеві коти.
А я біжу по східцях, од сонця золотих.
Я трішечки дитина.А трішечки вже й ні.
Горошок синій-синій збігає по стіні.
Горять у сонці оси. Червоні черепиці.
Я трішечки доросла. І помідори в сітці.
По східцях, як по гамі, осяяна, смутна, —
я трішки-трішки мама і трішечки жона.
Горошок синій-синій. Палаючий паркет.
В дзеркальнім магазині — вродливий манекен.
А в самокатів синіх — малинові колеса.
Я трішечки красива і трішки поетеса.
Містечко хворе морем. І маки біля ніг.
І... двадцять, тридцять, сорок, і п’ятдесят — і сніг...
По східцях (чи зберуся?) веду гулять онучку.
Я трішечки бабуся — з онучкою за ручку.
Червоні черепиці. М’яча дзвінкий стрибок.
Горять у сонці спиці і котиться клубок.
Я трішки-трішки сива. Заплакати б мені.
Горошок синій-синій збігає по стіні.І сімдесят, і далі...
І ще, і ще — і все! Хтось тяжко заридає.
Хтось квіти принесе. По східцях, як по гамі, донизу — о печаль!
І плаче донька-мама і донька-онуча.
Червоні черепиці на пагорбах горять.
Мені ж ласкаво спиться... Кому там докорять?
Це так було красиво — збігать
по сходах
вниз!
Горошок синій-синій, і повні очі сліз...
У 1987 році за книгу віршів «Дівчинка на кулі» її було вшановано літературною премією імені Володимира Сосюри, у 1996 році присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка за збірку «Вечірка у старій винарні».
У 2011 році Ірина Жиленко видала свою останню книгу«Homo Feriens» («Людина, яка святкує») – спогади про шістдесятників на основі щоденників та листів до чоловіка, які зберігала протягом 50 років. У 2012 році за цей твір письменниця була удостоєна премії імені Василя Стуса.
«Ніхто у світі не повинен знати, що в цьому домі, повному досад, я не людина, я - вікно у сад».
Підготувала Олена Рахно, провідний бібліограф бібліотеки ім. М. Коцюбинського.
Література:
- Демченко Т. Життя як свято: роздуми над книгою І.Жиленко "Homo feriens: Спогади / передм. Михайлини Коцюбинської". - К.: Смолоскип, 2011. - 816 с. : іл. / Т.Демченко// Літературний Чернігів.- 2012.- №2
- Жулинський М. "Японських поезій розгорнутий том..." : Ірина Жиленко: містичне просвітлення душі / Микола Жулинський // Літературна Україна.- 2020.- №11-12
- Ірина Жиленко - про таємниці Володимира Дрозда / підгот. С. Брагінець // Деснянська правда.- 2016.- №49
- Кучер Н. Вікно у сад Ірини Жиленко / Н. Кучер // Українська літературна газета.- 2014.- №15
- Павленко М. "Я - світло, я - вітер, я - біг по піску..." : до ювілею Ірини Жиленко / М.Павленко // Літературна Україна.- 2011.- №14
- Сулима В. "Жила я просто, ясно, тихо..." : до ювілею Ірини Жиленко / В.Сулима // Дивослово.- 2011.- №4
- Чистяк Д. Світло незахідне Ірини Жиленко / Д.Чистяк // Київ.- 2011.- №6
