Повернутися до звичайного режиму

150 років від дня народження Василя Стефаника

/Files/images/pismenniki-yuvlyari/185772683_4016207461795297_7690126721154093985_n.jpg

«Людський біль цідиться різь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові. Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце через хмару, і до неба мене вносить. Сто раз спадати з неба у сором людський – боляче»

14 травня відзначаємо 150 років від дня народження видатного українського письменника, майстра короткої прозової форми, громадського діяча Василя Стефаника. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.

Ніби камертон роздертої селянської душі звучав він, тяжко хворіючи кожним твором. Тому так небагато написав – все можна вмістити в один том.

«Страшно сильно пишете Ви. Так, аби-сьте витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу. Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша, котру не можна забути…», – писала Ольга Кобилянська, прочитавши новелу «Камінний хрест».

/Files/images/pismenniki-yuvlyari/186494991_4016207775128599_8759140352354660099_n.jpg

Один із сучасників Стефаника, що був присутній на читанні щойно написаної новели «Сини», згадував: «Це було якесь несамовите видовище, своєю страшною експресією, своєю трагікою: Стефаник валив кулаком у стіл, дер волосся на голові, гукав, тяжко переживаючи те, що читав… Скінчив він перемучений…»

Різкий, щирий, відвертий у житті… як і його твори, що своєю оригінальністю та правдивістю вражають у саме серце. Через це письменника називали мужицьким Бетховеном та поетом селянської розпуки.

Василь Стефаник народився на Галичині у заможній селянській сім’ї, тож добре знав побут звичайного українського хлопа , з дитинства чабанував, товаришував із наймитами, які розповідали казки та легенди; від мами та сестри хлопець навчився сумних народних пісень.

/Files/images/pismenniki-yuvlyari/185723172_4016207765128600_2794530652232684010_n.jpg

Батько Василя, суворий до себе й оточуючих, не давав відпочинку нікому, але на освіту сина грошей не шкодував, бо мріяв побачити його лікарем. Василь отримав початкову освіту у Русівській трилітній початковій школі, з 1880 року – у Снятинськії чотиривідділковій школі; далі навчався у польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі.

Роки навчання виховали у майбутнього письменника неймовірну терплячість, адже до селянських дітей ставлення вчителів та учнів-паничів було зневажливим та жорстоким. Зі Стефаника сміялись через хлопський одяг, невисокий зріст та нерозуміння польської мови. Розрадою був «Кобзар» Шевченка, єдиний на той час на всю Коломию.

У гімназії Коломиї Стефаник заприязнився із Лесем Мартовичем та Іваном Семанюком, відомим нам під псевдонімом Марко Черемшина. Разом вони відвідували таємні гуртки гімназійної молоді, займались просвітницькою роботою та зборами етнографічних матеріалів, сприяли організації читалень у селах. Все це не подобалось священникам-москвофілам, почались доноси, першим виключили з гімназії Стефаника, з компромісним приписом «Залишив навчальний заклад без перешкоди». Довелось продовжувати навчання у Дрогобичі, що було надзвичайно важко для вразливого, зануреного у себе Василя. Але саме тут відбулась зустріч із Іваном Франком, якого Стефаник усе подальше життя вважав своїм Учителем.

Ще у Коломиї Стефаник почав писати «образки», етюди в прозі. Його вчитель, професор класичної філософії Теофір Грушкевич, почитавши рукопис перших творів, порадив не полишати це заняття. У 1889 році вийшло друком оповідання «Нечитальник», видане власним коштом матері Василя.

/Files/images/pismenniki-yuvlyari/186250811_4016207701795273_3455807484007693759_n.jpg

У 1890 році в журналі «Народ» був опублікований його допис «Жолудки наших робітних людей і читальні». Вийшли збірки творів "Синя книжечка" "Камінний хрест" і "Дорога", які стали популярними, їх перекладали російською, польською, німецькою, чеською мовами. У 1896 — 1897 роках був написаний цикл поезій у прозі, який не зацікавив видавців, тож письменник знищив рукопис.

Закінчивши дрогобицьку гімназію у 1892 році, Василь Стефаник вступив на медичний факультет Краківського університету. Медична справа не приваблювала юнака, натомість він занурився у соціалізм та просвітництво, вступивши до лав організації студентів-радикалів “Академічна громада”. Багато часу письменник проводив у селах, проводячи агітаційну та культурно-просвітницьку роботу, за що його неодноразово заарештовували. У 1908-1918 роках, залишивши літературну діяльність, Стефаник став депутатом Австрійського парламенту від Галіції, «мужицьким послом» на захисті бідноти у старостві й на суді. Ця робота приносила також гроші, на які письменник утримував трьох малих синів, з якими залишився після смерті дружини. Заробіток з літератури був мізерний… Першу світову письменник зустрів у Русові. Новела «Діточа пригода» розпочала другий період його літературного життя, протягом наступних двадцяти років письменник не припиняв писати.

Українська радянська влада шанувала Стефаника, йому пропонували обійняти посаду міністра господарчих справ, письменнику було призначено довічну стипендію, що була неабиякою матеріальною підтримкою. Але подальші трагічні події розвіяли ілюзії стосовно розвитку національної української держави. Влітку 1929 року письменник демонстративно відкликав власну кандидатуру з числа академіків ВУАН, коли прийшла звістка про арешт двох членів Академії і 24 співробітників ВУАН, звинувачених у належності до неіснуючої контрреволюційної організації «Спілка визволення України».

Аби допомогти письменнику, митрополит Андрей Шептицький призначив Стефанику пенсію. Письменник попросив видати гроші мідяками й роздав усе жебракам, аби вони молились за українців, замучених голодомором.

«Писав мало, а написав багато, бо створене ним – велике і величне» Гнат Хоткевич.

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліограф бібліотеки ім. М. Коцюбинського.

Література:
  • Вавжонек М. Василь Стефаник як представник галицьких радикалів / М. Вавжонек// Український історичний журнал. – 2014. – № 5.
  • Горак Р. Кров на чорній ріллі : Есе-біографія Василя Стефаника / Роман Горак. – К. : ВЦ «Акдемія», 2010. – 608 с.
  • Піманець Р. "Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм" (Василь Стефаник) /Р. Піманець // Слово і Час. – 2007. – №2.
  • Процюк С. Троянда ритуального болю : роман про Василя Стефаника / Степан Процюк. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 184 с.
  • Стефаник В. Вибрані твори / Василь Стефаник. – Х. : Ранок, 2003. – 192 с.
  • Стефаник В. І чого ти, серце моє… : вибране / Василь Стефаник. – К. : ВЦ «Академія», 2015. – 272 с.
  • Стефаник В. Моє слово : новели, оповід., автобіогр. та критич. матеріали, витяги з листів / Василь Стефаник. – К. : Веселка, 2001. – 319 с.
  • Троянда і біль: історія життя на грані : [рец. на : Троянда ритуального болю: роман про Василя Стефаника]. – К. : ВЦ "Академія", 2010. – 184 с // Слово і Час. – 2010. – № 9

Кiлькiсть переглядiв: 132