НАРОДОЗНАВЧІ ЗАМАЛЬОВКИ: Трійця, Зелена неділя, Зелені, Глетчані або Трійчанські святки
Тиждень перед Трійцею в народі називають «зеленим», «клечальним», «русальним». Три останні дні цього тижня й три – наступного після Святої неділі і є Зеленими святами. У цей час квітує жито, наближається косовиця та жнива. Тому й поклонялися наші пращури світлоносній сутності сонця, даючи собі невеликий перепочинок у роботі. Але й не забували про врожай, обходили з величальними піснями поля, вшановували померлих, які, як вважалося, саме у ці дні прокидаються, й зверталися до них із проханнями про врожай – хто ж краще душ предків знає, що для роду означає недорід. Вшановували й русалок, бо й вони допомагають врожаєві. Свої житла люди уквітчували зеленню, запашними травами. Дівчата плели вінки. У звичаях цього тижня яскраво простежується відгомін стародавнього культу трав і дерев.
У суботу, напередодні Трійці, збирали трави, адже вірили, що вони мають цілющу силу. Вважається, що принесена додому освячена зелень захищає від пожежі, недугів та злиднів. А ще вірять, що кожна рослина на Зелені свята має своє сакральне значення, яке бере початок із дохристиянських часів. Збирають пижму, чебрець, м’яту, аїр, мелісу. Стебла аїру (лепеха) варто розкидати по підлозі. Полин вішають над дверима, щоб темні сили не заходили в оселю. Від злих сил та наврочень оберігають пижма та любисток. Чебрець як оберіг носили молоді жінки, які мріяли про щасливий та міцний шлюб. Зібравши певні рослини створювали чарівний букет - оберіг.
Першого дня Трійці дівчата йшли в поле або в ліс, сплітали там по віночку й тримали його до Петрівки, щоб у цей час русалки не залоскотали. У неділю зеленого тижня – Священну, або Клечальну в кожній хаті на столі на рушнику обов’язково клали хліб-сіль, запалювали свічечку. Тиждень Зелених свят був останнім перед Петрівським постом, тому готували святкові страви з птицею, смажили яєчню, млинці та вареники, багато споживали різної молодої зелені. Для приготування борщів використовували щавель, лободу, молоде листя кропиви та буряка, пекли круглі з діркою калачі, які вішали як вінки на дерева, пироги з першими ягодами чи ревенем, із зеленню та яйцями.
У понеділок після Зеленої неділі – День Святого Духа, широко відзначали так званий поминальний день. Це один із найшанованіших поминальних днів календарного року. Поминали всіх покійних: і хрещених, і нехрещених, і тих, хто втопився чи наклав на себе руки. На значній території України в понеділок, після відправи в церкві, з процесією всім селом обходили поля, щоб «град не побив посіви і посуха не випалила збіжжя».
Ще з дитинства запам'яталося: у перший по Трійці четвер бабуся щоразу застерігала: — Борони тебе, Боже, ходити сьогодні через жита та поле. Там русалки святкують свій Великдень і як зустрінуть, то неодмінно залоскочуть!
До русалок в Україні було неоднозначне ставлення. У народі жило безліч легенд і повір’їв про реальне існування русалок і мавок (нявок). В одних випадках до них ставилися з повагою, «оскільки вони опікали ниви, ліси та води»; співчували їм за знедоленість, що сталася не з власного бажання. Однак у переважній більшості їх вважали «нечистою силою», котрій потрібно догоджати, задобрювати, а то й остерігатися. За народнім віруванням, у Мавський Великдень русалки виходять на поверхню землі й дивляться, чи шанують люди їхню пам’ять. Якщо хтось у цей день займається роботою в полі, то русалки заважають працювати й насилають на посіви якесь лихо, а ті, хто шанує це свято, надіються, що русалки будуть берегти їхні поля від шкоди. На межах полів господарі клали по шматку хліба для русалок. Протягом тижня майже по всій Україні жінки розвішували на деревах полотно, «аби нявки взяли його для одягу — сорочок». Русалки особливо люблять, коли дівчина таємно від усіх сплете віночок і кине його їй, а та виконає тоді будь-яке її бажання.
На Чернігівщині у минулому столітті був зафіксований обряд «проводів русалки». Мешканці села збиралися, прикрашали голови вінками із пахучих трав і виходили з села у бір з іграми, піснями і танцями проводжати із рік і озер русалок. Цей день називався «русалчині проводи», і відбувалися вони у перший після Зеленої неділі понеділок. Існує і пісня, що супроводжувала колись цей обряд. Вона побутувала набагато довше від обряду, є сучасні її записи навіть з тих місць, де не лишилося жодних слідів ритуалу.
Сиділа русалка
На кривій березі,
Просила русалка
В жіночок наміток,
У дівочок сорочок:
- Жіночки-подружки,
Дайте мені наміточку.
Хоч вона худенька,
Та аби біленька.
Нарешті надходив третій – Богодухів день, котрим власне й завершувалися трійчанські свята. У кожному регіоні його відзначали по-своєму. У деяких місцевостях саме в цей день водили «тополю» або «кущ». Відзначали його лише дівчата. Вони вибирали з-поміж себе «Тополю» - найкрасивішу юнку, вбирали в зелене віття і водили юрбою від хати до хати, вітаючи господарів, за що отримували гостинці.
На Прилуччині був звичай будувати «виху» з молодої вишні, яку прикрашали зіллям, а згори робили з ганчір’я дівчину-молоду, одягали на неї вінок і прикрашали стьожками. Круг «вихи», встановленої на відкритому просторі, хлопці й дівчата «гуляли» (танцювали, співали).
Традиції святкування Дня Святої Трійці не втрачені в наш час, а вивчаються і відроджуються. Чи пам’ятає хтось про такі звичаї чи інші, що проводились у вашій місцевості? Напишіть як це проходило і де.
Бібліотека пропонує книги про культуру побуту українського народу, звичаї, обрядові стави, прикмети та повір’я, видання про цілющі трави, народну медицину, лікарські рослини, твори українських письменників з виставки-експозиції «Рослинні свята українців».
РЕКОМЕНДУЄМО ПРОЧИТАТИ:
- Артюх Л. Ф. Звичаї українців в народному календарі. - К.: Балтія-Друк, 2012. - 224 с.: іл.
- Войтович В. Міфи та легенди давньої України. – Вид.7-е, доп. – Тернопіль: Навчальна книга «Богдан», 2014. – 464 с.: іл.
- Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис.- Х.: Фоліо, 2005. - 508 с.
- Ткач М. М. Дідова полиця. Пізнавальні джерела та світоглядні мотиви традиційної культури українців. – Ніжин: ФОП «Пилипенко Н.В.», 2013. -456 с.
- Мусіхіна Л. Магія українців устами очевидця. – К.: ТОВ «Гамазин», 2012. – 400 с.
- Товстуха Є. Лікувальна магія українців. – К., 1996. – 272 с.
- Ворона В.І. Відступник: Роман-подорож у минуле. - К., 2019. - с.
- Ворона В. Хоробор: Легенда Сіверського краю. - К., 2020. - 522 с.
- Гоголь М. В. Українські повісті./ Пер. з рос. М. Рильського, М. Зерова та ін. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА_ГА, 2015. – 608 с.: іл.
- Корній Д. Чарівні істоти українського міфу: Духи природи. – Х.: Віват, 2017. – 320 с.: іл.
- Українка Л. Лісова пісня. - К.: державне вид-во худ. літ., 1950. - 120 с.
- Черемшина М. Твори в 2-х т. Т.1. – К.: Наукова думка, 1974. – 336 с.
