Козак серед папуасів: 175 років від до дня народження Миколи Миклухо-Маклая

/Files/images/vidatn_postat_cherngvschini/217612133_4196198133796228_8256726169286422063_n.jpg

Офіцер трищоглового корвета «Витязь», що наближався до берега острова Нова Гвінея біля затоки Астролябія, доповів: «Бачу утікаючих дикунів…Готовий держати парі, що місцеві мисливці за черепами дуже люблять людей… Особливо в засмаженому вигляді…». Так 19 вересня 1871 року, подолавши путь довжиною в 10 місяців, молодий дослідник Миклухо-Маклай ступив із двома неозброєними супутниками на єдину teraincognita земної кулі, якою у той час вважалась територія тропічної Нової Гвінеї. Тут ще мали можливість ховатись нові органічні форми та мешкала малодосліджена раса папуасів, яка перебувала на рівні доби неоліту.

Своє дослідницьке гуманістичне завдання Маклай вбачав у науковому доведенні рівності різних людських рас. У ті часи в Європі панувала думка, що існують люди незрівняно нижчі в культурному розвитку аніж європейці. Цю теорію висували європейські колонізатори, які активно займалися работоргівлею. Лише в 1936 році в Європі були ліквідовані останні місця в зоопарках – в Базелі та Турині, де як екзотика демонструвалися різні тубільці. Бажаючи довести, що папуаси не є проміжною ланкою в еволюції від мавпи до людини, Миколі Миколайовичу довелося проявити велику витримку, мужність, винахідливість, щоб зблизитись з папуасами й залишитись жити серед них: першим його товаришем став папуас на ім’я Туй.

/Files/images/vidatn_postat_cherngvschini/219368961_4196198043796237_8170182177053157739_n.png

За 6 місяців дослідник опанував мову папуасів, що полегшило взаємопізнання. Трирічне перебування серед папуасів Нової Гвінеї дозволило йому зробити висновки, що вони мали традиції й звичаї, цінували чесність, дружбу, людську красу, добро, були надзвичайно працьовиті, а на кістках тварин створювали складні художні орнаменти.

В акваторії Тихого океану вчений провів загалом понад 12 років. За цей час він здійснив подорожі на острови Океанії, Малакку, Яву, Австралію, Філіпини, Мікронезію, Меланезію… Не повірите, але деякі країни вчений вивчав … пішки! Як, зокрема, Марокко. Свої дослідження викладав у наукових працях, публічних лекціях, занотовував у записниках, експедиційних щоденниках, листах … Після смерті автора вийшла його книжка «Серед дикунів «Нової Гвінеї», а рукописи австралійського фонду архіву Маклая ще чекають на своїх дослідників.

Мандрівник, учений, гуманіст. Ці слова вдало і точно відтворюють основний зміст всього життя Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая (1846-1888 рр.).

Він народився 17 липня 175 років тому в Новгородській губернії Російської імперії (за деякими джерелами в місті Малині на Житомирщині). Його предок Охрім Макуха був курінним отаманом на Запоріжжі й саме він став прямим прототипом Тараса Бульби. Микола Гоголь почув історію родини Охріма від дядька майбутнього вченого Григорія Ілліча, з яким вчився у Ніжинській гімназії.

Прадід ученого Степан Макуха (на прізвисько Махлай) відзначився під час визволення Очакова у російсько-турецькій війні, був вшанований дворянським титулом та імператорським орденом Святого Володимира І ступеня з рук самої імператриці Катерини ІІ. Ці звитяжці були легендою й гордістю роду із подвійним прізвищем Миклуха-Маклай і фамільним гербом: козак із піднятою шаблею на тлі фортечної брами.

Батько, Микола Ілліч, був вихідцем зі Стародубщини Чернігівської губернії. Він закінчив Ніжинський ліцей, заробляючи на навчання приватними уроками, мріяв про вищу технічну освіту. З клунком за плечима він пішки подався до Санкт-Петербурга, де доля звела його з молодим графом Олексієм Толстим, нащадком гетьмана Кирила Розумовського, який допоміг отримати освіту в інституті Корпусу інженерів шляхів сполучення.

Мати, Катерина Семенівна, народилася в Малині, мала німецько-польське походження (від Міцкевичів та Гете), була високоосвіченою жінкою. Томики обох геніальних поетів Микола Миколайович завжди возив із собою, ці книжки надихали та оберігали його.

У дитинстві майбутній мандрівник був фізично кволою дитиною, не було такої хвороби, яка обминула б його, так, частковий параліч голосових зв’язок зробив заїкою на 12 років і залишив на все життя гаркавим. Миколка здебільшого був полишений сам на себе, рано звик жити без друзів та висловлювати свої недитячі думки в дитячому щоденнику: «…що таке злість? Вона тільки виказує вдачу, позбавлену душі, яка б співчувала чужому болю…».

Читати й писати навчився ще в чотири роки й до семи опанував багато книжок, знав латину, французьку, німецьку мови, чудово малював і грав на фортепіано. Та його не прийняли навіть в початкову школу: був дуже кволий та здавався недорікуватим. Але коли нарешті пішов навчатися, то для всіх виявився загадкою. Вступаючи до третього класу лютеранської школи, він подав три власні літературні переклади: з латини – на 200 сторінок трактат Цицерона, з французької – повість Вольтера «Кандид», із німецької – уривки з праць Гегеля. Миколці було одинадцять! Хлопчик законспектував роботи натураліста давнини Плінія, читав Цезаря, Петрарку, знав напам’ять німецькою всього «Фауста» Гете й Шевченкових «Гайдамак». А у своєму щоденнику вів суперечку з давньоримським філософом Сенекою : «Немає великих звершень розуму без великих випробувань душі…».

/Files/images/vidatn_postat_cherngvschini/218008619_4196198163796225_2586001341325716716_n.jpg

Здобував освіту у Санкт-Петербурзі, де його батько будував найважливіші ділянки Петербурзько-Московської залізниці. Після навчання у 2-ій гімназії був вільним слухачем фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. У 1864 році за участь у студентському русі його виключили з університету: «…я не міг вступити до жодного іншого вищого навчального закладу Росії, оскільки перебував під наглядом поліції. Тому мені довелося їхати навчатись у Німеччину», - писав у спогадах Микола Миколайович. Тут він вчився на філософському факультеті Гейдельберзького університету, а захоплення медициною привело на медичні факультети Лейпцізького та Ієнського університетів, де викладали відомі вчені зі світовими іменами. Згодом він залишається працювати асистентом професора Геккеля, займаючись порівняльною анатомією тварин та вивченням фауні моря. В ті роки здійснив свої перші подорожі на Канарські острови, в Італію, на береги Червоного моря, де займався дослідженнями етнографічного характеру.

Сприйнявши вчення про еволюцію органічного світу, він вважав людські раси спорідненими за своїм походженням, виникнення відмінностей між людьми пояснював впливом природних і соціальних умов, заперечував існування так званих нижчих рас, стверджував: «…в моральному відношенні папуаси можуть посперечатись з європейцями, вихованими в лицемірстві й показній цнотливості». Щоб довести це, вчений здійснив десять видатних подорожей, які були дуже важкими та небезпечними. В одній з них затятий холостяк, якому вже було 34 роки, зустрів Маргарет Обертон. І наймолодша донька губернатора південних колоній Великої Британії не встояла перед козацькою харизмою Маклая, зробивши його щасливим.

/Files/images/vidatn_postat_cherngvschini/218239794_4196198150462893_1784068943863122162_n.jpg

Влітку 1887 року Миклухо-Маклай повертається з дружиною та двома синами до Санкт-Петербурга. У трюмі корабля приїздять унікальні колекції, зібрані вченим за десятиліття мандрів. Попри тяжкий стан здоров’я дослідник посилено готував свої наукові праці до публікації, виступав з публічними лекціями. Але передчасна смерть 14 квітня 1888 року обірвала його коротке, важке, сповнене драматизму, але яскраве, мов спалах блискавки, життя.

Великий вчений залишив світові 160 праць з антропології, порівняльної анатомії, метеорології, зоології та етнографії. Його дослідження залишаються унікальними, неповторними в зміненому антропологічному світі землян.

Миклуху-Маклая називали Лицарем гуманізму, папуаси пам’ятають його як Людину з Місяця, а ЮНЕСКО назвала Людиною світу в 1996 році. А він вважав, що: «Необхідно щось важливе зробити для людей, і лише тоді ти – людина».

Його ім’я закарбоване в назвах астероїда та 300 кілометрів узбережжя острова Нова Гвінея – Берег Миклухо-Маклая.

Україна пишається славним нащадком козацького роду, дослідження й відкриття якого справді належить усьому людству.

Публікацію підготувала Ольга Чирик – бібліограф Чернігівської ЦБ ім. М. М. Коцюбинського.

Використані джерела:
  • Миклухо-Маклай Н.Н.Собрание починений. Т.1/ Н.Н.Миклухо – Маклай. – М. : Наука, 1990. – 472 с.
  • Влад М. Козак серед папуасів / М. Влад //Міжнародний туризм. - 2021. - № 3-4. - С.74-80.
  • Пиріг П. Микола Миклухо-Маклай: мандрівник, учений, гуманіст / П. Пиріг // Сіверянський літопис. – 2011. - № 5.- С.127 – 131.

Кiлькiсть переглядiв: 127