Народні символи України у творчості Кузьми Журби
Фото Тетяни Дмитрієвої
До 100-річчя від дня народження Кузьми Журби(1922–1982), чернігівського поета, журналіста, члена Спілки письменників України.
Народні символи України — це святині українського народу. Певні рослини ще з давніх часів уособлюють красу України, духовну силу її народу і є доказами любові до рідної землі.
Верба опоетизована українським народом разом із калиною і тополею, не випадково заслужила таку шану. Верба дарує нам багато корисного, лікує. Вона — ніби позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте ніколи. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», — говорить народне прислів'я. «Нема України без верби і калини», - кажуть у народі. Верби, як згадка про Україну, посаджені в різних куточках планети, де залишили добру пам'ять про себе наші земляки.
Фотоколаж Наталії Ущенко
Є чудовий вірш про верби і у Кузьми Журби.
ВЕРБИ
Над рікою верби гнуться і шумлять.
Хто їх так розсердив? Хто і звідкіля?
Тут сказали – вітер, та чи вірить їм?
Він лиш небо витер рукавом своїм,
Побував у лісі: «Чи здоров чи жив?»
-Річкою пронісся, хвилі розсмішив.
А тоді над шляхом, там , де верболіз,
Жменю листя птахом в синю вись поніс.
Ще й махнув рукою: «Линьте в небеса!»
-Верби ж над рікою залишилися…
Ще один символ української землі, оспіваний у творах письменників та поетів - квітка Сонця. Мабуть, через схожість із золотавим сонцем, ця рослина отримала назву «Соняшник». Соняшник — символ сонячної енергії, життя, здоров'я та процвітання. Жовті поля соняшників під блакитним небом - дуже гарне видовище, патріотичне. І рідкісне село в Україні обходиться без цих великих жовтих квітів. «Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», - кажуть у народі. Зараз ми не уявляємо собі рідної землі без цих чудових великих золотавих голівок, що кланяються сонцю, дають нам смачне насіння, чудову олію, солодощі. Є чудовий вірш про соняшники і у Кузьми Журби.
Для колажу використані фото працівників бібліотеки та членів фотоклубу «Прекрасне поруч», що діє при Чернігівській міській центральній бібліотеці ім. М. Коцюбинського О. Дудкіної, В. Катімана, О. Шеремет.
СОНЯШНИКИ
Звелися сонця золоті сини
Над зеленню принишклою в городі.
Я виглядав із амої весни
Їх картузи, що сотні літ у моді.
Стоять, зорять у даль через тини,
Де гарбузиння вʼється в живоплоті.
І світло так від тої новизни,
Що світ увесь заграв у позолоті.
Весна. Проміння з неба –
Життю промовистий салют.
Саджаю квіти і дерева
І сію зерна у ріллю.
Зрадію, дивлячись на сходи
І на щедротні врожаї,
Що я не гість краси-природи,
А син її.
