ПИСЬМЕННИКИ-ЮВІЛЯРИ: ОЛЕКСАНДР КУПРІН -150 років від дня народження
«В мистецтві головне – відчуття міри. У живописі після дев’яти вірних штрихів один фальшивий псує все. Достоїнство Купріна у тому, що нічого зайвого. Купрін справжній художник, величезний талант». Лев Толстой
7 вересня виповнюється 150 років від дня народження російського письменника Олександра Купріна, вічного шукача прекрасного у повсякденному та непоказному, майстра коротких прозових творів. «Молох», «Олеся», «Суламіф», «Гранатовий браслет», «Гамбрінус», «Білий пудель», «Поєдинок». «Ізумруд», «Анафема» – ці оповідання відомі нам зі шкільних років і торкаються найпотаємніших струн душі.
Будинок для вдів, Розумовський благодійний сирітський пансіон, московська військова гімназія з її жорстокими порядками – таким безрадісним і казенним було дитинство майбутнього письменника. На останніх курсах кадетського корпуса Олександр Купрін опублікував оповідання «Останній дебют» у журналі «Русский сатирический листок». За нього він отримав не гонорар, а покарання у вигляді двох діб гауптвахти; річ у тому, що на будь-яку публікацію потрібен був дозвіл вищого керівництва.
За своє життя Купрін спробував безліч професій: був актором і суфлером, журналістом і вчителем, землеміром і рибаком, боксером і продавцем «пудерклозета інженера Тімаховіча» – все було для нього цікавим. Бурхливий характер, що вимагав постійних змін та нових вражень, змушував переїжджати. Безцінний досвід дав письменнику безліч прекрасних персонажів та сюжетів: піхотні офіцери, циркові артисти, босяки, квартирні хазяйки, студенти, повії, злодії, церковні півчі, рибаки.
«Не можна писати про те, чого не знаєш», – говорив Купрін. Досконале знання життя своїх героїв стало основою його точних, вивірених до останнього слова оповідань, очерків та повістей. В них любов та ненависть, жага до життя та відчай, сила і слабкість людини...
«Змінюються літературні течії, старіють форми; шукань і теорій незмірно більше, ніж досягнень, але простота, глибина, ясність, якими дихають всі художні сторінки Купріна, давно поставили його поза межами вередливої моди й надали міцне, найулюбленіше місце у свідомості читачів, які не потребують провідників». Саша Чорний