Письменники-ювіляри: ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ
На бледно-голубой эмали,
Какая мыслима в апреле,
Березы ветви поднимали
И незаметно вечерели.
Узор отточенный и мелкий,
Застыла тоненькая сетка,
Как на фарфоровой тарелке
Рисунок, вычерченный метко, -
Когда его художник милый
Рисует на стеклянной тверди
В сознании минутной силы,
В забвении печальной смерти.
14 січня 1891 року народився Осип Мандельштам – російський поет, прозаїк та перекладач, яскравий представник Срібного віку поезії. Він почав писати вірші ще під час навчання у школі, вивчав історію літератури, перекладав твори Петрарки та Расіна, після прочитання «Божественної комедії» Данте написав геніальне есе «Розмова з Данте». Інтелектуал, філософ, літературознавець, тонкий поет-лірик…
Все обірвалось в один момент після написання в листопаді 1933 року анти сталінської епіграми «Мы живем, под собою не чуя страны…»
Борис Пастернак: «Те, що ви мені зараз прочитали, не має жодного відношення до поезії та літератури. Це не літературний факт, але факт самовбивства, якого не підтримую і брати участі в ньому не бажаю»
В травні 1934 року Осипа Мандельштама заарештували вперше. Разом з дружиною його відправили у Пермський край, згодом дозволили поселитись у Воронежі, де він мав змогу працювати в журналах, газетах, театрах, створював вірші.
У 1938 році поета знову заарештували та відправили у табір Дальлаг, де Мандельштам помер внаслідок виснаження.
Мы живем, под собою не чуя страны,
Наши речи за десять шагов не слышны,
А где хватит на полразговорца,
Там припомнят кремлевского горца.
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
А слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются усища,
И сияют его голенища.
А вокруг него сброд тонкошеих вождей,
Он играет услугами полулюдей.
Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,
Он один лишь бабачит и тычет,
Как подкову, кует за указом указ:
Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз.
Что ни казнь у него — то малина
И широкая грудь осетина.
