Видатні земляки: Олександр Іванович Ханенко
У нашому швидкоплинному житті ми забуваємо про те, що живемо в міському середовищі, яке створювалося «трудами тих, кого вже нема». Ми дуже мало знаємо про людей, яких називали «земцями». Протягом всього періоду існування Чернігівську земську управу очолювали 11 голів, діяльність дев'яти з яких була відома далеко за межами губернії. Вони були дуже різними ці люди, але об’єднувало їх всіх щире прагнення долучитися до розв’язання пекучих проблем суспільства того часу. Усі вони залишили помітний слід в історії нашого краю і заслуговують на пам’ять своїх нащадків.
Одним з таких видатних діячів Чернігівського земства був Олександр Іванович Ханенко, який народився 205 років тому – 12 липня 1816 року в селі Городище Стародубського повіту Чернігівської губернії. Походив він з роду українських поміщиків, нащадків козацько-старшинської верхівки з Чернігівщини. Простежується вісім поколінь генеалогічного древа цього роду від Лаврентія Ханенка, який доводився братом гетьману Правобережної України (1670 – 1674) Михайлу Ханенку. Відомий політичний діяч Гетьманщини, генеральний хорунжий Микола Ханенко був прадідом Олександра Івановича, а дідом – підполковник Іван Миколайович, який володів разом з братом Василем, «відомим улюбленцем імператора Павла ІІІ», значними й багатими маєтками у Погарському повіті Чернігівщини.
Родові герби Ханенків
Батько, Іван Іванович, був кавалерійським офіцером і відзначився у битвах російських військ з арміями Наполеона. Мати, Катерина Іванівна Третьякова, була поміщицею села Лісконог. Отже, майбутнього земця виховували у шляхетній родині в атмосфері любові до української минувшини, що справило значний вплив на формування його світогляду. Вищу освіту здобував у Московському університеті на словесному відділенні, володів європейськими мовами, захоплювався історією, яка була для нього «лучше малины».
7 липня 1835 року Олександр Іванович Ханенко розпочав службу в канцелярії чернігівського цивільного губернатора. Але скоро пішов у відставку «согласно семейным обстоятельствам». Він володів родовими маєтками в Суразькому і Стародубському повітах, мав 836 душ кріпосних селян, два млини та інші господарські заклади, власний будинок у губернському центрі. Був одружений з Катериною Іванівною Гундіус та мав трьох синів та доньку.
З 40-х років ХХ ст. Олександр Іванович постійно обирався на різні громадські посади: депутата Чернігівського дворянського депутатського зібрання від дворянства Стародубського повіту, почесним куратором повітових училищ у місті Погарі, суразьким повітовим маршалом, а 1858 року – членом Чернігівського губернського комітету з поліпшення побуту селянства: він одразу заявив себе прихильником реформи, яка мала на меті скасування кріпацтва. 16 липня 1860 року дворянство Чернігівської губернії обрало його членом щойноствореної Чернігівської межевої палати, де Олександр Іванович досліджував стан межевої справи в Україні та написав працю «Исторический очерк межевых учреждений в Малороссии».
Олександр Іванович Ханенко брав участь у заснуванні та відкритті 15 жовтня 1865 року шестикласної Чернігівської жіночої гімназії, яку підтримував щорічними грошовими внесками. Був директором міського дитячого притулку, дійсним членом Чернігівського губернського попечительства дитячих притулків, на потреби яких щорічно жертвував кошти. Водночас був членом губернської училищної ради, багатьох наукових, громадських і благодійних організацій Чернігівщини.
У лютому 1876 року Ханенко вступив на службу до Міністерства державних маєтностей і був призначений управляючим державними маєтностями спочатку Пензенської, а потім Чернігівської губерній. На цій посаді отримав чин дійсного статського радника.
Ханенку довелося запроваджувати в Чернігівській губернії земську реформу в складі тимчасового комітету по введенню в дію Положення про земські установи1864 року, а потім постійно обирався повітовим і губернським земським гласним, а 1 листопада 1870 року був обраний головою губернської земської управи (до 14.12.1874 р.). На цій посаді він зробив багато корисного для населення Чернігівської губернії, але ліберальний земець І. І. Петрункевич згадував, що на прийняття радикальних рішень, які б зачіпали привілеї дворянства, він був неспроможний.
Службова і громадська діяльність О. І. Ханенка була відзначена владою нагородами - орденами Св. Володимира, Анни, Станислава. У колі знайомих він користувався репутацією освіченої, бездоганно чесної і щирої людини.
Він дбайливо зберігав родинний архів, намагався запровадити історичні документи у науковий обіг. Зокрема, зусиллями Олександра Івановича були підготовлені до друку рукописи щоденника його прадіда М. Д. Ханенка й передані для публікації О. М. Бодянському та О. М. Лазаревському.
До того ж він був відомим колекціонером і зібрав чимало стародруків чернігівського і київського видання ХYII-ХYIII ст. До його великої бібліотеки увійшов книгозбір, який належав бунчуковому товаришу А. Дуніну-Борковському, сину генерального обозного.
Все життя Ханенко енергійно розшукував і збирав пам’ятки з історії краю, не шкодував коштів на придбання історичних джерел, писав та друкував свої твори на сторінках «Черниговских губернских ведомостей», «Черниговских епархиальных известий». Він був талановитим істориком за уподобанням.
Низку його творів присвячено історії північних регіонів Чернігівщини, діяльності церковних діячів. За його багатогранну діяльність по збереженню історичної та культурної спадщини сучасники називали О. І. Ханенка «історіографом Чернігівської губернії».
Олександр Іванович Ханенко, якого всі любили за «незлобие и доброту», помер на 80-му році життя 4 липня 1895 року і був похований на погості Чернігівського Єлецького монастиря.
Публікацію підготувала Ольга Чирик – бібліограф Чернігівської ЦБ ім. М.М.Коцюбинського.
Джерела:
- Рахно О. Я. Чернігівські земці (історико-біографічні нариси) / О. Я. Рахно - Чернігів : КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2009. – 352 с.
- Герасименко Н. О. Невидані листи О. І. Ханенка до О. М. Лазаревського / Н. О. Герасименко // Український історичний журнал. – 2009. - № 3. – С. 92 – 108.
