О 16:00 ЦІЄЇ СУБОТИ, 26 ЛИСТОПАДА, ЗАСВІТИ НА ВІКНІ СВІЧКУ ПАМ'ЯТІ!
О 16:00 ЦІЄЇ СУБОТИ, 26 ЛИСТОПАДА, ЗАСВІТИ НА ВІКНІ СВІЧКУ ПАМ'ЯТІ!
Щорічно в четверту суботу листопада В Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.
Згадувати – насамперед означає осмислювати. Три штучні голоди пережив наш народ за радянської влади. Керівництво СРСР заперечувало масову смертність в Україні від голоду й відмовлялося від допомоги інших країн і діаспори. Це було продумане втілення злочину, відповідь на масові повстання українців проти політики Сталіна.
Вшановуючи пам’ять жертв Голодоморів та політичних репресій, читальний зал центральної бібліотеки ім. М. Коцюбинського представляє із свого фонду видання української діаспори, зарубіжних дослідників про голодомор в Україні: Джеймса Мейса, Роберта Конквеста, Рафаеля Лемкіна, Енн Епплбом та краєнавчі видання.
Завдяки старанням діаспори світ дізнався про Голодомор. Українці за кордоном досі відіграють колосальну роль у поширенні інформації про події 1932-1933 років. Спільно з Українською державою добиваються визнання трагедії геноцидом. У 1983 році при Конгресі США створили комісію, яку очолив ДЖЕЙМС МЕЙС. Він підготував і опублікував фундаментальний звіт Конгресу (1988) й тритомник показань свідків (1990), які змусили керівників радянської України визнати офіційно сам факт голоду, що замовчувався впродовж 55 років.
«Його називали адвокатом України, американцем з українським серцем, більшим українцем ніж самі українці.» (Н. Дзюбенко-Мейс)
Дослідження американського історика і політолога довели що, питання штучного голоду в Україні на початку 30-х років невід’ємне від питання порушення прав людини, народу, воно підпадає під категорію злочинів проти людяності і людства.
Один із творців терміну «геноцид», автор резолюції Ради безпеки 1.96 1946 року, який написав Конвенцію про геноцид і добився її прийняття, доктор РАФАЕЛЬ ЛЕМКІН характеризував Голодомор як «класичний приклад радянського геноциду, його найтриваліший і найширший експеремент з русіфікації – з винищення української нації». Перша публікація шістьма офіційними мовами ООН та 22 іншими мовами знаменитої доповіді Рафаеля Лемкіна «Радянський геноцид в Україні» (К., 2009) є у фонді бібліотеки.
Унікальні видання, подаровані бібліотеці українською діаспорою з Канади: М. ВЕРБИЦЬКОГО «Найбільший злочин Кремля: заплянований штучний голод в Україні 1932-1933 років. Фактичний матеріял зібрано серед членів ДОБРУС-у у В. Британії – живих свідків голоду» (Лондон, 1952), ОЛЕНИ ЗВИЧАЙНОЇ «Миргородський ярмарок» (Мюнхен,, 1953), ВАСИЛЯ ГРИШКА «Замах на життя нації» (Детройт, 1983) та «Москва сльозам не вірить: трагедія України 1933 року з перспективи 30-річчя» (Нью-Йорк,1963). відображають ставлення української діаспори до однієї з найжахливіших сторінок в історії українського народу.
Важливу і цікаву книжку підготувала американська дослідниця ЕНН ЕППЛБОМ – «Червоний голод» (К., 2018). Вона присвячена Голодомору, але дає набагато ширший контекст. Доводить виклад до наших днів. Показує, що сучасна війна Росії проти України сягає корінням у спроби знищити українців як націю ще в 1930-х.
Яким чином катастрофа позначилася на менталітеті нації, як зруйнувала громади і співпрацю між людьми, сприяла безініціативності та зневірі, соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору проаналізовано в науково-популярному виданні ІРИНИ РЕВИ «По той бік себе: соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору та сталінських репресій» (К., 2019).
Голодомор на Чернігівщині задокументовано у Чернігівському томі «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» та унікальному енциклопедичному виданні - «Чорні дошки України. Чернігівська область», яке було подароване бібліотеці минулого року співробітниками Українського інституту національної пам’яті С. Бутком та С. Горобцем.
Це видання містить систематизований тематичний комплекс архівних та опублікованих джерел про використання «чорних дошок» на території Чернігівської області УСРР у 1931-1934 рр. Майже 1000 сторінок видання містить 50 архівних документів та 610 матеріалів періодичної преси, які описують процес запровадження режиму «чорних дощок» на теренах Чернігівщини.
Широта застосування режиму «чорних дощок» під час хлібозаготівель вражала: на них заносились окремі особи, найбільш масово – колгоспи і села, навіть цілі райони та МТС. Це означало блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі. Різноманітні довідки, інформаційні матеріали уповноважених з «хлібозаготівельного фронту», що надходили до ЦК КП(б)У, а також надруковані у районній пресі ухвали, замітки й інформації про занесення, свідчать про масовий терор «чорними дошками» на території УСРР. Вчиняючи такі протиправні дії, комуністичний режим створював для українців життєві умови, розраховані на повне чи часткове їх фізичне знищення, що міжнародне законодавство трактує як геноцид.
Щороку в останню суботу листопада запалюємо свічки у пам’ять про жертви Голодомору – геноциду українського народу. Традицію вшановувати жертв Голодомору засвіченою у вікні свічкою започаткував американський історик Джеймс Мейс. Символізм цієї акції грунтується на глибокій народній традиції і полягає в тому, що 16 година четвертої суботи листопада – це ВЕЧІР ОСТАННЬОГО ДНЯ ОСЕНІ. Після йде тільки НІЧ і ЗИМА. Акція «Свіча пам’яті» повинна нагадувати всім українцям як важко було пережити жертвам Голодомору голодні і холодні зимові ночі 1933 року.
«Хочу висловити в українському парламенті свою заповітну мрію про встановлення пам'ятника жертвам голодомору, і щоб усі прості українці запалили в цей день у вікнах свічки. Свічка у вікні стане поминальною свічкою за батьками, дідами, прадідами і маленьким вогником‚ який освітлює майбутнє без жертв, без насильства‚ без жахів». Так завершив свій виступ на парламентських слуханнях вшанування жертв Голодомору 1932-1933 рр. 12 лютого 2003 року Джеймс Мейс.
