Видатні постаті Чернігівщини: Юрій Мушкетик
Сьогодні 95 років від дня народження Юрія Мушкетика, класика української літератури, прозаїка, публіциста, критика, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, Героя України. Його творчий доробок налічує понад півтори сотні повістей і романів.
Народився #Юрій_Мушкетик 21 березня 1929 року на Чернігівщині в с. Вертіївка Ніжинського району. В його дитинство вдерлася Друга світова війна. Особисті враження від тих драматичних подій згодом стануть основою повісті «Вогні серед ночі», знайдуть відображення у воєнних новелах письменника та романі «Жорстоке милосердя». Важкі повоєнні роки в житті повоєнного села зобразить в повісті «Чорний хліб».
Літературну творчість письменник розпочав оповіданням «Перед грозою» (1952 р.). Творчий дебют в жанрі великої прози відбувся 1954 року, коли вийшла друком історична повість «Семен Палій». А за два роки роман «Гайдамаки» утвердить Юрія Мушкетика в українській літературі як письменника історичної теми. Через роки письменник скаже, що кілька творів переписав би, тому що змушений був дотримуватися радянської ідеології, а не писати не міг. «Мій перший роман «Семен Палій» написаний абсолютно в радянському ключі. «Гайдамаки» майже так само».
Талант письменника як історичного романіста досить потужно розкрився в романі «Яса» (1987 р.), де змальовано образ кошового війська Запорізького Івана Сірка, а також в романі «Гетьманський скарб» (1993 р.), присвяченому гетьману Павлу Полуботкові.
В історичному романі Юрія Мушкетика «На брата брат» розповідається про початок фактично громадянської війни в Україні після смерті Богдана Хмельницького, коли гетьман Іван Виговський зробив сміливу спробу повернути Україні втрачену незалежність.
1958 року Юрій Мушкетик очолив журнал «Дніпро», був звільнений із посади головного редактора у 1972 році за звинуваченням у буржуазному націоналізмі. З 1986 до 2001 року очолював Національну спілку письменників України.
Помер письменник 6 червня 2019 року у 90-річному віці в Києві, похований Байковому кладовищі.
«Звичайно, письменники мого покоління не сягнули того рівня жертовності, що Іван Світличний, Василь Стус чи Євген Сверстюк... Але ми на них дивилися. Я увесь вік сповідував кредо деяких афінських демократів: щоб ніхто через мене не одягнув чорного плаща, тобто намагався не робити зла» (Юрій Мушкетик)
